Некрасов Николай Алексеевич - О письма женщины, нам милой!.. 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

Милн Алан Александр

Вінні-Пух та його друзі


 

Тут выложена бесплатная электронная книга Вінні-Пух та його друзі автора, которого зовут Милн Алан Александр. В электроннной библиотеке adamobydell.com можно скачать бесплатно книгу Вінні-Пух та його друзі в форматах RTF, TXT, FB2 и EPUB или читать онлайн книгу Милн Алан Александр - Вінні-Пух та його друзі без регистрации и без СМС.

Размер архива с книгой Вінні-Пух та його друзі = 163.85 KB

Милн Алан Александр - Вінні-Пух та його друзі => скачать бесплатно электронную книгу



Aerius
«Вінні-Пух»: © Видавництво Івана Малковича \'\'А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА\'\'; Київ; 2003
ISBN 966-7047-35-0
Аннотация
Англійський письменник Алан Александер Мілн [Alan Alexander Milne] (1882-1956) належить до письменників так званого втраченого покоління, тобто покоління, молодість якого припала на роки першої світової війни. Проте, на відміну від фронтових побратимів (скажімо, Річарда Олдінгтона, з яким Мілн воював навіть у одному полку), Мілнові суджено було прославитись не книгами про безглузді жахіття війни, а наївним і довірливим ведмедиком на ім`я Пух. Щоправда, перед «Вінні-Пухом» у житті Мілна трапилась визначальна подія: 1920 року у нього народився перший і єдиний син на ім`я Крістофер Робін Мілн, для якого згодом і було написано цю книгу, і який став одним з її головних героїв. Перші 10 розділів побачили світ у 1926 році у книзі «Вінні-Пух», а 1928 року у книзі «Хатка на Пуховій Галявці» було вміщено решту 10 оповідань про Вінні-Пуха та його друзів. Відтоді обидві книги виходять, здебільшого, під однією обкладинкою, а ведмедик Вінні-Пух став одним із найулюбленіших героїв для дітей усього світу.
Алан. А. Мілн
Вінні-Пух
Приповідка
Вам доводилося читати іншу книжку про Крістофера Робіна? Ні? Шкода. Бо коли б ви читали ту книжку, то відразу пригадали б, що колись, давно-давно, Крістофер Робін був знайомий з одним лебедем (чи, може, лебідь був знайомий з Крістофером Робіном, зараз не пам'ятаю), якого він звав Пухом. Згодом лебідь кудись залетів, а ім'я від нього зосталося. І коли ведмедик, новий друг Крістофера Робіна, сказав, що йому б личило найкраще в світі ім'я, Крістофер Робін, не задумуючись, назвав його Вінні-Пухом. Так він Вінні-Пухом і залишився.
"Пухом – це зрозуміло. Але чому Вінні?" – спитаєте ви.
Зараз поясню. Неможливо жити в столиці й хоча б двічі на тиждень – у суботу й неділю – не бувати в зоопарку. Правда, є такі диваки, що зовсім не вміють бувати в зоопарку. Вони заходять у ворота, де написано "Вхід", і поспіхом перебігають від клітки до клітки, не минаючи жодної, аж поки опиняться біля воріт, де написано "Вихід". Розумні люди роблять не так. Вони одразу поспішають до тих тварин, яких люблять найбільше, і зостаються з ними, аж поки треба вже йти додому. Так робив і Крістофер Робін.
Тільки-но ми приходили з ним до зоопарку, він одразу мчав туди, де жили білі ведмеді. Зупинившись біля третьої клітки зліва, Крістофер Робін шепотів щось на вухо доглядачеві, і перед нами розчинялися двері. Ми пробиралися темними коридорами, підіймалися крутими сходами й, нарешті, зупинялися перед омріяною кліткою. Двері клітки розчахувались, і до нас вискакувало щось велетенське сіро-буро-волохате.
З радісним вигуком "Ох, як я за тобою скучив!" Крістофер Робін кидався йому в обійми.
То була ведмедиця з чудовим ніжним ім'ям, яким в Англії називають дівчаток – Війні. Тільки от ніхто не знає, чи назвали її так на честь Пуха, чи Пуха назвали так на її честь. Колись ми з Крістофером Робіном знали, але тепер забули...
Щойно я написав ці рядки, як хтось мене під лікоть – штовх. Озираюся, а то Паць, та ще й своїм тоненьким поросячим голосочком кувікає:
– А чого про мене нічого?
– Любий Пацику,– сказав я,– уся книга буде про тебе.
– А чого ж досі про Пуха та про Пуха? – кувікнув він знову.
Бачте, в чому річ: він подумав, що вся ця Приповідка, а далі й Казка буде лише про Пуха, і йому стало трішечки прикро. Звісно, Пух – улюбленець Крістофера Робіна, але й Паць стає йому часто в пригоді, коли Пух чогось не може зробити. Приміром, Пуха не занесеш непомітно до школи, а Паць такий маленький, що зовсім легко вміщається в кишені. І дуже приємно відчувати в кишені такого друга, коли ти не певен, скільки буде два по два – чотири чи п'ять. Іноді Паць вилазить посеред уроку на парту й уважно зазирає в чорнильницю, куди Крістофер Робін часто вмочає перо. Тож не дивно, що Паць грамотніший за Пуха, хоч Пухові це байдуже.
"Аби голова була на плечах",– каже ведмедик.
І правду каже. Аж ось зарепетували й інші:
– А чого про нас нічого?
Гаразд, друзі, облишмо вже Приповідку та перейдемо до самої Казки, яка складається з багатьох-багатьох цікавих пригод...
А.А.М.
ПРИГОДА ПЕРША,
У якій ми знайомимось з Вінні-Пухом та не тими Бджолами
Перед вами звичайний плюшевий ведмедик.
Як бачите, він спускається сходами слідком за своїм другом Крістофером Робіном, головою донизу, і перелічує східці власною потилицею: бум, бум, бум! Іншого способу долати східці він поки що не знає. Правда, часом йому здається, що коли б на хвильку перестати бумкати й гарненько подумати, то можна було б знайти якийсь інший спосіб. Та саме подумати йому, на жаль, і ніколи.
Так чи не так, але ось він уже зійшов униз і готовий з вами познайомитися:
– Війні-Пух!
Коли я вперше почув його ім'я, то дуже здивувався і сказав:
– А я гадав, він хлопчик.
– Він і є хлопчик,– сказав Крістофер Робін.
– То чому ж ти називаєш його Вінні?
– Я не називаю.
– Невже?
– Авжеж. Він не Вінні, він Вінні-Пух. Розумієш?
– Еге, тепер розумію,– швиденько погодився я.
Іноді, коли Вінні-Пух прибумкає з Крістофером Робіном донизу, він любить у щось погратися, але ще більше він любить посидіти тихенько біля вогню й послухати казку. От і цього вечора...
– А як із казочкою? – спитав Крістофер Робін.
– Що з казочкою? – спитав я.
– Ну, ти міг би розповісти Вінні-Пухові казочку? Йому дуже хочеться!
– Може, й міг би,– сказав я.– Тільки якої ж йому хочеться і про що?
– Гарної і про нього. Він же, знаєш, таке ведмежа!
– Та знаю, знаю!
– То розкажи, татусю, будь ласка, – попросив Крістофер Робін.
– Гаразд, спробую.
– І я спробував...
Колись, давно-давно,– здається, минулої п'ятниці – у Лісі жив собі самотній Вінні-Пух.
– Мабуть, йому, однісінькому, там було дуже страшно? – спитав Крістофер Робін.
– Ніскілечки! – буркнув хтось баском.
Одного разу Вінні Пух пішов на прогулянку й забрів на галявину, що була посеред самого Лісу. А посеред самої галявини ріс височенний дуб, а з-посеред самого дуба долинало голосне дзижчання: жжжжжжж!
Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і став думати-гадати.
Спершу він подумав так:
"Оте жжжжжж! – то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання – це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли. По-моєму, так!"
Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:
– А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! По-моєму, так!
Тут він підвівся і сказав:
– А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тільки так!
І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав:
I ведмедики, й ведмеді
Люблять мед і все на меді.
Жжи!Жжи!Жжи!
Чому це так, скажи?
От він видерся ще трохи вище... і ще трохи вище... а далі ще зовсім-зовсім трішечки вище. І на цей час йому в голові забриніла інша пісенька:
От якби ведмедики,
От якби
Та були всі бджолами!
(Трим-би-би!)
Тоді б вони свої хати
Перестали витягати
На дуби.
Би!
І тоді – коли б це
Та якби –
Бджоли були нами!
(Трим-би-би!)
Лазити б не треба
Трохи не до неба –
На дуби!
Би!
Правду кажучи, Пух уже добряче стомився, через те й пісенька вийшла трохи жалісливою. Але йому залишилось дертися зовсім-зовсім-зовсім небагато: ну, тільки стати на оцю гілочку – і...
Трррісь!!!
– Рятуйте! – крикнув Пух, пролетівши три метри донизу і бемцнувшись об іншу гілку.
– Ех, навіщо я... – пробурмотів він, пролетівши наступних п'ять метрів і бемцнувшись об третю гілку...
– Та я ж не хотів робити ніякої шко... – спробував він пояснити, пролетівши ще метрів із сім догори ногами і бемцнувшись об четверту гілку,– я ж тільки хотів...
– Звісно, краще було б не... – тільки й устиг вимовити Пух, почоломкавшись лобом та спиною ще із шістьма гілками.
– А все через те, – нарешті зізнався він, коли ще тричі перекувицьнувся догори п'ятами, побажав усього найкращого найнижчій гілляці і шугнув у саму середину колючого-преколючого малинового куща, – все через те, що я дуже люблю мед. Рятуйте!
Пух виповз із куща, повисмикував з носа трохи колючок і знов почав думати. І перш за все він подумав про Крістофера Робіна.
– Про мене? – схвильовано перепитав Крістофер Робін, не вірячи такому щастю.
– Авжеж, про тебе.
Крістофер Робін нічого не сказав, але очі його все круглішали й круглішали, а щоки все рожевіли та рожевіли.
Отож Вінні-Пух і подався до свого друга Крістофера Робіна, що жив у тому самому Лісі, тільки в іншому місці, за зеленими дверима.
– Доброго ранку, Крістофере Робіне, – сказав Вінні-Пух.
– Доброго ранку, Вінні-Пуше,– сказав Крістофер Робін.
– Цікаво, чи нема в тебе часом повітряної кульки?
– Повітряної кульки?
– Еге. Я оце саме йшов і думав: "Чи нема часом у Крістофера Робіна повітряної кульки?" Мені було просто цікаво знати.
– А для чого тобі повітряна кулька? – спитав Крістофер Робін.
Вінні-Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що ніхто не підслуховує, приклав лапу до рота й прошепотів страшним голосом:
– Мед!
– Та хто ж ходить по мед із повітряними кульками?
– Я ходжу! – сказав Пух.
А трапилося так, що саме напередодні Крістофер Робін був на вечірці у свого друга Паця і там усім гостям роздавали повітряні кульки. Крістоферові Робіну дісталася велика зелена кулька, а одному з Кроликових Родичів та Знайомих приготували велику-превелику синю кульку. Але той Родич і Знайомий не взяв її, бо сам був такий малий, що його не взяли в гості. Отож Крістоферові Робіну довелося вже – так тому й бути – прихопити додому обидві кульки – і зелену, і синю.
– Яка тобі більше до вподоби? – запитав Крістофер Робін Вінні-Пуха..
Пух згріб голову в лапи й глибоко задумався.
– Так отож,– сказав він.– Якщо ти полюєш на мед із повітряною кулькою, найголовніше, щоб бджоли тебе не помітили . Отже, якщо кулька буде зелена, вони можуть подумати, що то гілочка з листям, і не помітять тебе, а якщо кулька буде синя, вони можуть подумати, що то просто клаптик неба, і також тебе не помітять. Тепер питання: у що вони швидше повірять?
– А самого тебе вони не помітять під кулькою? – поцікавився Крістофер Робін.
– Може, помітять, а може, й ні,– сказав Вінні-Пух.– Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?
Він подумав ще хвильку й додав:
– Я прикинуся маленькою чорною хмаркою. Тоді вони не здогадаються.
– Коли так, тоді тобі треба взяти синю кульку,– сказав Крістофер Робін.
На тому й погодилися.
Друзі взяли з собою синю кульку, а Крістофер Робін, як завжди (просто так, для годиться), почепив на плече свою рушницю, і вони пішли.
Вінні-Пух найперше завернув до однієї знайомої калюжі й добряче викачався в калюжі, щоб стати зовсім-зовсім чорним, як справжня хмарка. По тому вони почали надувати кульку, тримаючи її удвох за мотузочку, і, коли кулька роздулася так, що здавалося, ось-ось лусне, Крістофер Робін раптом випустив мотузочку з рук.
Вінні-Пух плавно злетів у небо й зупинився саме де треба – біля верхівки бджолиного дерева, тільки трохи збоку.
– Ураааа! – закричав Крістофер Робін.
– Що, гарно? – відгукнувся згори Вінні-Пух.– Ну, на кого я схожий?
– На ведмедя, що летить на повітряній кульці,– відповів Крістофер Робін.
– А на хмарку? – стривожено запитав Вінні-Пух,– на чорну маленьку хмарку в синьому небі хіба не схожий?
– Не дуже.
– Ну, нічого, звідси, мабуть, усе здається інакшим. А потім, я ж казав,– хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам.
Як на те, не було ані найменшого вітерцю, що підігнав би Пуха до дерева, і ведмедик нерухомо завис у повітрі. Він міг нюхати мед, міг дивитися на мед, але дотягтися до меду – гай-гай! – ніяк не міг.
Урешті Вінні-Пух не витримав:
– Крістофере Робіне! – голосно прошепотів він.
– Що таке?
– Бджоли начебто щось запідозрили!
– Що саме?
– Не знаю. Але, по-моєму, вони гудуть якось підозріло!
– Може, їм здається, що ти хочеш забрати в них мед?
– Може. Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?
Вінні-Пух помовчав ще трохи і знову гукнув:
– Крістофере Робіне!
–Що?
– У тебе вдома є парасолька?
– Аякже!
– Тоді я тебе дуже прошу: принеси її сюди і ходи з нею під деревом, а сам увесь час зиркай на мене та примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.." Гадаю, бджоли тоді нам краще повірять. З ними так тільки й треба чинити!
Крістофер Робін подумки засміявся: "Ех ти, дурненьке ведмежа",– та вголос цього не сказав, бо дуже любив Вінні-Пуха.
І подався додому по парасольку.
– О, нарешті! – загукав Вінні-Пух, щойно Крістофер Робін повернувся. – А я вже почав непокоїтися. Я помітив, що бджоли загули вже й зовсім підозріло!
– Розкрити парасольку чи не треба? – спитав Крістофер Робін.
– Треба. Тільки хвильку почекай. Діяти – то діяти напевне. Головне зараз – обманути бджолину королеву. Ти її бачиш звідти?
–Ні.
– Шкода. Ну, гаразд, ходи з парасолькою туди-сюди і примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.. Еге ж, збирається на дощ!" А я робитиму своє: буду співати Пісню Пуха-Хмаринки ... Отож почали!
Крістофер Робін почав ходити туди-сюди та примовляти, що збирається на дощ, а Вінні-Пух заспівав ось якої пісеньки:
Пух-Пампух – легенький, як пух,
летить в небеса. Але й краса!..
Та ні! То не Пух: це Хмарка, це пух
летить в небеса... Але й краса!..
Я Хмарка чудова,
різнокольорова,
лечу в небеса! Ой!.. Оса!..
Тобто бджола...
Бджоли, як на диво, загули ще підозріливіше! Деякі з них навіть вилетіли з гнізда й почали кружляти навколо Хмарки, коли вона заспівала другий куплет пісеньки, а одна бджілка навіть посиділа хвильку на Хмарчинім носі й одразу шугнула геть.
– Крістофере – ой! – Робіне! – закричала Хмарка.
– Що таке?
– Я думав, думав і нарешті все зрозумів. Це не ті бджоли!

Милн Алан Александр - Вінні-Пух та його друзі => читать онлайн электронную книгу дальше


Было бы отлично, чтобы книга Вінні-Пух та його друзі автора Милн Алан Александр дала бы вам то, что вы хотите!
Если так получится, тогда можно порекомендовать эту книгу Вінні-Пух та його друзі своим друзьям, проставив гиперссылку на данную страницу с книгой: Милн Алан Александр - Вінні-Пух та його друзі.
Ключевые слова страницы: Вінні-Пух та його друзі; Милн Алан Александр, скачать, бесплатно, читать, книга, электронная, онлайн